21 вересня 2014 р.

День визволення села 2014

19 вересня  - 71 річниця визволення села Вербового від німецько-фашистських загарбників. Вже вкотре зібралися вербівці біля пам'ятника загиблим воїнам. Вперше не було на святкуванні Ветеранів ВВВ (останній вербівський Ветеран Кусаков М. А. помер минулої весни).



Багато років цей день був справжнім святом. Квіти, музика, спогади про страшні події, але радість від того, що мирне небо над головою. Війна для молодших поколінь була чимось далеким, незнайомим, наче страшна казка, кимось розказана або прочитана, та з часом забута.

Та цього року було все інакше. З першого погляду все як завжди. Тільки  сум, печаль, сльози в очах, навіть в дитячих. Адже сьогодні і діти дізналися, що таке війна насправді - в країні ведуться бої. Війна, обстріли, зброя, військова амуніція, жертви, материнські сльози - це теми щоденних розмов українців.

На тлі подій останніх місяців в Україні кожен почав розуміти цінність, значення слів "мирне небо над головою". І свято звільнення від окупантів сприймається вже по-іншому.
Навіть вірші з уст школярів звучать інші, зокрема творчість поетів Пологівського краю.


Людмила УДІВАНОВА

Ми “малороси”?

Ви прагнете штовхнути нас у яму
І Україну стерти геть з лиця Землі?
В чиїй це хворій виникло уяві?
В чиїй бездумній нетверезій голові?
Ми “малороси”? Що, на зріст маленькі?
Але на зріст ми ніби зовсім немалі.
Мабуть, чиїсь не вдовольняєм витребеньки!
Не віддаєм дідівської землі!
Ми “новороси”? Це що за створіння?
Це, може, нація якась нова?
Не має ні традицій, ні коріння
І навіть мови “новороської” нема!
Ви нищите і душу нашу, мову,
Вбиваєте дочок наших, синів,
Та волю вам не знищити ніколи,
Ні синь небес, ні золото полів.
Народ вам український не забуде
Ту підлість і жорстокість, і брехню.
Горіти ваші наміри всі будуть
У полум’ї священного вогню.
Убиті хай весь час перед очима
У вас стоять, нагадують гріхи.
А з крові й попелу постане Україна,
Єдина, незалежна, на віки.


Петро БАНЬКО

Що ж ти накоїв, сину?

На Україні знов жнива, як в 41-м.
На Україні знов війна, як в 41-м.
На Україні ллється кров, як в 41-м.
І тільки ворог інший в нас, ніж в 41-м.
І знову косить смерть жнива – жнива скорботи.
Мов градом вибив “Град” – рої і чоти,
Зелене поле від полеглих в одностроях.
І материнський крик навкруг: “Що ж ти накоїв?
Що ж ти накоїв, сину мій, що побратими
Тебе привезли не живим, а в домовині?
Верни, лелеченько, із виру мого сина.
Верни єдиного мого, хоч на хвилину.”
“Я, мамо, внуків залишив, за них подбайте,
Простіть, що горя вам завдав, на тім прощайте.
За Україну біль прийняв по самі вінця,
Ось тільки жаль, що від своїх, від українців.
Чи ми шукаєм ворогів, чи нас шукають?
Де правди сіль? Де та межа? Ніхто не знає,
Що наробили ми, брати, брати-слов’яни?
І не від слова, а від куль на серці рана.

Те, що Україна переживає найскладніші часи за всю свою незалежність, глибоко проймає серця вербівців. Їхні хвилювання "лягають" на папері.

Україно люба, мила,
Тобі процвітати б.
Але лихі дні настали,
Треба воювати.
За свободу України,
За волю народу.
Щоб люди жили в мирі
На Заході і Сході,
Щоб кров більше не лилася,
Щоб сонце сіяло,
Щоб гармати не стріляли.
Як вже все дістало!
           Сім'я Пальків












МИРНОГО ВСІМ НЕБА!!!



                                                                               Харченко М.В.

70 років пам'яті (1943-2013)





Немає коментарів:

Дописати коментар