1 лютого 2019 р.

                   " Літа, ніби помахи крил голубиних..."


30  січня  знаменна  дата села Вербове, бо ж кожен хоча б раз у своєму  житті чув -" Лісняк, Василь Андрійович Лісняк - це наш земляк, поет , "Співець таврійського степу...". Так всі ми пам`ятаємо  нашого славнозвісного поета, гарного вусаня у вишитій  сорочці.
111 років тому з`явився малюк, долею якому було написано стати творцем  прекрасного, а саме написати  п`ять поетичних збірок - "Широкі простори", "Уміння жити", "Борозна", " Зоряний світанок", "Люблю село", з яких одна - "Зоряний світанок" побачила  світ уже  після  смерті поета. Крім поетичних збірок, перу Василя Лісняка належать книжка сільських картин "Уміння жити"(1962), нарис "Дорідні зерна", виданий окремою брошурою, низка прозових етюдів та фрагменти повісті "Земля матінка". Нелегким було життя Василя Андрійовича, як і всі  діти того часу , з раннього  дитинства допомагав  батькам у полі, де  під час відпочинку  милувався рідними степами, зачаровувався піснею солов`я. Навчився  слухати дихання свіжозораної  ріллі, думи достигаючого  колосся, серенади  степових  цвіркунів, музику  чистої  блакиті... Та ось на  порозі перша  світова війна, громадянська... І Василь Лісняк  тільки у 16 років закінчив 4 класи початкової школи, пробує писати  перші  вірші. Та на жаль настали  тяжкі роки 1932-1933 років. Великий  голод  прийшов  і до  нашого  села, батько й мати писали з Вербового: "Приїжджай, сину . Нема кому  працювати, нема що їсти.." Аби  допомогти рідним,  Василь з 1933 по 1937 рік  працює в штаті Пологівської газети "Колективні лани". Досить часто друкував свої  вірші  у республіканській періодиці, де їх помітив і оцінив Павло Тичина. На  початку 40-х років працював у газеті в Гуляйполі, водночас навчався у місцевому педагогічному  технікумі , не вдалося  завершити освіту: почалася  війна. Василя  узяли в армію. У жовтні 1941 року у бою під  Красноградом  на Харківщині його  важко  поранило осколками  снаряду. Один  потрапив у руку, інший застряг біля серця  так і лишився там до кінця життя. Свої враження,  мрії, думки  Василь переносить у віршованій  формі на папір. У липні 1944 року, на фронт, Лісняка наздогнала приголомшуюча звістка: його  прийняли до Спілки письменників України. Нарешті  настав  довгоочікуваний мир, на  грудях у Лісняка рясніли нагороди - орден Червоної Зірки, медаль "За  перемогу над Німеччиною". У 1951 році Лісняка  запросили в Запоріжжя очолити обласне літературне об`єднання, працював в обласній газеті "Червоне Запоріжжя". У газеті "Запорізька правда" Лісняк працював близько десяти років. Акуратно і досконало готував кожен матеріал, їздив у відрядження зате дома його чекали дружина, діти, затишок, улюблені вареники й кавуни. Люди говорили про Лісняка: " Це  той чоловік з пишними вусами, який ходить у вишитій сорочці". Захищаючи українську мову та ідеологію українського патріотизму та не знайшовши підтримки, довелося покинути роботу в газеті і йти на вільні хліба.   11 листопада1963 року  його серце, поруч із яким з війни причаївся  осколок, не витримало, бо ще страшнішим  виявився "осколок" підозр і звинувачень у націоналізмі. Поет  залишив цей  світ у 55 років, не встигнувши дописати поему "Життя" про Олександра Довженка.
Ось  на основі таких  фактів, з життя поета , провели вогник пам`яті у приміщенні сільської бібліотеки, запрошені гості поділилися своїми спогадами, а саме Дмитренко Ольга  Петрівна розповіла, як будучи малим дівчиськом бачила цього вусаня в білих полотняних штанях та вишитій сорочці у своїх батьків. Присутні ознайомилися з віршами наших односельчан, присвячених В.А.Лісняку,  написані Заіченком С.О. та Пальком І.І., а потім всіх присутніх запросили до сільського музею де всім присутнім  запропонували спробувати запашний чай, який дуже любив Василь Андрійович, про який він говорив: цей чай пили здавна, пили у Вербовому, в моїй родині. Рецепт не складний: почавити вишні з цукром, залити свіжим чає з гілочок вишні ... І розіллються в хаті  пахощі літа  та саду, що  росте в  степовому селі.  Так це дуже смачно ми дотримались усіх  тонкощів рецепту, завідуюча бібліотеки Халявка Н.І,  спекла і пригостила смачними пирогами.    31 січня,  учні   5-7 класів Вербівської ЗОШ завітали до музею з учителем історії Пода А.С., завучем Самарська О.В. та організаторами Лемішко Г.В., Харченко О.Б. читали вірші, ознайомилися з експозиціями, пригощалися солодощами. Цікаво було дивитися на дітей, особливо у кого горіли оченята, і які захотіли взяти прочитати книгу Лісняка, маємо надію що слава нашої землі поповниться ще новими віршами майбутніх поколінь, бо вербівська земля родюча та багата талантами.





























Немає коментарів:

Дописати коментар