25 листопада 2017 р.

             "Голодомор - чорна сповідь моєї вітчизни".

25 листопада  ми вшановуємо пам`ять жертв  Голодомору 1932-1933 років. Кожен із  нас переосмислює нашу історію, трагічні  її сторінки , які примушують стискатися  людські  серця.

Такими словами  розпочалася наша  бесіда  біля пам`ятного знаку на місцевому кладовищі. Невелика розповідь перенесла нас на хвилину в той жорсткий час наших предків. Згадали, всіх загиблих і замордованих голодом, дітей та дорослих.
На вшанування світлої  пам`яті жертв  голодомору в Україні 1932-1933 роках оголосили хвилину мовчання.

Ти кажеш не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимили до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе всуціль викачували з двору.
-Греби, нічого людям не лишай!..
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!

Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося? Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розколюється свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.
  Запропонували присутнім   помолитися , за  всіх  померлих  в ті  страшні  часи , за дітей , за  дорослих  , за  всіх  невинно убійних  , бо  за них  не  те що  молитися,  ніхто  не міг  говорити в  голос,  а  ми  помолимося за  їхні  душі:  "Хай  наші  молитви до  Бога  полинуть ! Молюсь,  щоб  людина почула  людину.  Щоб  син пожалів батька іншого  сина ,щоб  мирною знову  стала країна - я бога  прошу  - збережи всю родину!"  Наша бесіда закінчилася покладанням квітів та запаленням свічок .









Немає коментарів:

Дописати коментар