30 січня 2017 р.

Співець таврійського степу і хліборобської праці

Поет - як земля,
Що приймає від нас по зернині,
А нам віддає
Запашні і важкі колоски.
І слово його,
Яке служить народові нині,
Почують не раз

Майбуття незліченні віки.
В. Лісняк

30 січня минає 109-а річниця від дня народження вербівського письменника Василя Андрійовича  Лісняка.

У     Вербівській  сільській бібліотеці відбувся захід, присвячений поету, - літературна композиція "Співець таврійського степу і хліборобської праці".

На святі були присутні  голова сільської ради Кравченко Л.М., працівники сільського Будинку культури, учні та вчителі місцевої школи. Згадали життєвий та творчий шлях В.Лісняка, "оксамитну" мову його творів. 

 "Добру і лагідну душу мав Василь Лісняк, і гарною була його поетична борозна на українській літературній ниві. Як орач, як добрий хлібороб, він безмежно любив свою рідну землю і засівав її щирим словом. Шануймо Василя Лісняка, бо є кого шанувати. Любімо його, бо є кого любити..." - писав Михайло Стельмах.

"Середнього зросту, в темно-синьому костюмі і, зазвичай, у вишиванці. Вродливе, смагляве, трохи задумливе обличчя, пишні вуса справжнього запорожця, на які завжди звертали увагу люди – йшов українець. Його блискучі карі очі випромінювали доброту, щирість, лагідність. Проте нерідко в тих очах були і смуток, і печаль, і навіть біль..." - так описував поета його сучасник.

Була причина тієї зажури. Історія ця сталася в 1960 році. Прийшов до редакції «Запорізької правди» викладач педінституту читати журналістам лекцію і запитав, якою мовою це робити – українською чи російською? Всі загули: «Російською, російською – українську ми погано розуміємо». А Василь Андрійович, ніби про себе, сказав: «Як же це так – працювати в українській газеті і не сприймати української мови?»

Тоді й пришили йому націоналізм, влаштували справжній  суд. Як його переслідували! Він дуже переживав – не спав, не їв. І пішов тоді Василь Андрійович на творчу роботу. А що на творчій роботі? Друкували вірші рідко. Як закінчилися гроші з його книжки – майже голодували.

І, може, найбільше страждав Василь Лісняк від того, що не зміг забезпечити матеріально свою сім'ю, як мріяв у роки Другої  світової війни.

Стікаючи кро'вю я вистраждав щастя.
В гарячці ночами я смерть поборов.

Уся літературна та журналістська діяльність Василя Лісняка мали досить помітний вплив на духовне життя нашого краю. Пам’ять і нині жива. В Запоріжжі працює бібліотека імені В. Лісняка. У Пологах діє районне літоб'єднання його імені. Ім'я поета носить обласна літературна премія.
         
 Василь Лісняк з честю пройшов відведений  йому долею тернистий  шлях: в усі часи і в усьому  він почував себе кровинкою свого народу. Його пам'ятають, шанують, «бо є кого шанувати».
          
 Здійснилося його пророцтво:

І тоді,
Й через тисячу літ
На своєму широкому полі
Запримітять нащадки твій слід.
 М.Харченко






Вшанували В. Лісняка і у Вербівській школі.















Немає коментарів:

Дописати коментар